Одружуюся, одружуюся, які можуть бути іграшки!


одружуюся, одружуюся, які можуть бути іграшки!

Усі ці казки з весіллям у кінці – хлопченята пропускають їх повз вуха, а дівчатка взяли близько до серця Фото: GettyImages.com/Fotobank.ru

Маня хоче. Своїм майбутнім браком вона стурбувалася років в п’ять. Як же це так, катувала вона маму, на чужому дядьку одружуватися? Як зрозуміти, що він хороший? Мама, ясна річ, відповідала, що виростеш, Манечка, і розберешся, і дядько буде не чужий, а дуже навіть свій. А може бути, ти, Ваблячи, і зовсім заміж не захочеш – у нас тепер свобода.







Але Маня ні в яку не погоджувалася. Знайди мені, говорить вона, мама, мужА хорошого(з наголосом на останньому складі). Ти, Ваблячи, сама знайдеш, у нас з тобою смаки різні, говорила мама, у відповідь на що Маня пускалася в рев.







Зате в другому класі прийшла якось Маня з школи і діловито так говорить: все, виходжу заміж за Єгора, весілля завтра(цукерок дай мені в школу з собою і печиво), жити будемо у нас.







- Це чому ж у нас? – скипіла мама, уявивши собі життя з чужим мордатим Єгором, якого в школу привозять на джипі з охороною. – Відділяйтеся!







Тут Маня розгубила увесь свій нахабний тон, роззявила рот і влаштувала тужливий рев, а мама присоромилася, тому що не можна ж так серйозно.







Потім Маня на якийсь час стихла, серця розбивати – розбивала, це так, але планів особливих не будувала. Розпитувала, звичайно, маму, як це вона отримала собі такого хорошого папу і як цей папа робив їй пропозицію – чи вставав на одне коліно і чи був при цьому у фраку. Мама починала було хихикати, згадуючи татову позицію, татове негліже і взагалі обставини, при яких вирішили одружуватися, але осікалася і строго відповідала не пам’ятаю. Загалом, дівчинка щось варила собі в голові.







А потім у неї стався роман.







- Мама, мама! У мене Славка закохався.







Мама робить серйозне обличчя і просить розповісти в деталях.







Гаразд. Справа була в спортзалі. Славка цей підійшов до Мані і доповів: так і так, люблю. Маня застрибала від радості і побігла звати дівчаток – нехай подивляться на закохану людину.







По навченню дівчаток і в їх оточенні Славке було велено довести, що не бреше, а для цього:







- сорок разів сказати Антону ідіот;







- станцювати чечітку;







- скласти в думці 1731 і 835.







- Танцював? – Танцював! – А дівчатка чого? – Реготали! – А він? – Посміхався, а потім перекинувся.







- Сказав Антону ідіот сорок разів? – Сказал.- Гаразд. Чогось я не вірю. Буде Антон стояти і слухати. – Мама! Антон стояв сміявся – він же все чув. – А Славка? – Посміхався. – В думці склав? – Склав. Неправильно, звичайно. А ще там одне хлопченя стало до мене приставати. А Славка ка-ак його – поше-е-е-ел! І відштовхнув!







- А потім. таємно. – Маня присувається до мами і витримує ефектну паузу, за час якої мама думає зрозуміло що, – дав мені. – знижує голос, присувається і, обдаючи маму цукерковим чистим диханням, шепоче урочисто, – м’ятний льодяник.







М’ятний льодяник! Дорогі товариші, він дав їй М’ятний Льодяник в знак всього-всього-всього, і вона прийняла його і ось ганяє за щокою не просто, а зі значенням. Як багато ще у нас попереду! М-да.







- І тренер не проти, що ви дурня валяєте? Це у вас усе зайняття на пояснення пішло.







- Не-е-ет! Не все! Зробив перекид – і є трішки часу. Ну ще на викидайлах, коли мене вибили і Славку теж вибили, можна було поговорити.







Потім мама спеціально виходить з Манею на дитячий майданчик – подивитися на цього Славку. Ревниво оглядає: нічого так собі. Великий хлопчик, спокійний, особа хороша, інтелігентна. З Манею – дуже гідно, хоча і танцював чечітку. Нехай буде.







Приходить з роботи папа, і мама докладає йому про Славку. Папа хмурніє і не дозволив кривдити хлопченя, а то водитися не буде. Маня присягається не кривдити.







Подивимося.







А ось Ведмедик – вже в дитинстві було зрозуміло, що заплутається в жінках, як в трьох соснах.







Одного прекрасного дня цей Ведмедик, кучерявий шестирічний хлопчик з тих, що в дитинстві схожі на гриби боровики, а до юності вимахують в розкішних двометрових хлопців, прийшов з дитячого саду і повідомив маму, що одружується відразу на Оле і на Ірі. Мама довідалася, чого це раптом на обох.







- Іру я люблю, – роз’яснив Ведмедик, – тому одружуюся. Олю я не люблю, але вона мене – любить. Вона жалко, тому теж одружуюся. А ти адже кравчиха, ти можеш сукні шити обом. Зшиєш?







Мишкина мама засміялася і пообіцяла кожній по сукні. А папі нічого не розповіла, тому що папи у Ведмедика не було.







Йшли роки.







Ведмедик відмахав-таки в двометрового хлопця, мама йому діставала трохи вище за лікоть. Були діви, і була любов – або та, яку він вважав такою. Вона то пропадала, то з’являлася. Ведмедик то робив їй пропозицію, то кидав, не відмовляючись від тих, інших дів. Нарешті вони розлучилися остаточно.







Знову йшли роки. Тридцять років, дружину. Ведмедик не любить дружину, але. але як сказано – не пам’ятаю де – недобре людині бути одному.







У потайному місці, в далекому ящику, у Ведмедика лежить збільшена фотографія тій, про яку він думає і зараз, що вона – єдина його любов. На фото їй 20 років. Якось женини руки при прибиранні доходять до цього ящика. Скандал, визнання, гіркі розмови.







Цим би і закінчилося, але є на світі інтернет.







Одного прекрасного дня Ведмедик дзвонить мамі. Можна він. е-е. візьме до вечора ключі?







- Вона? – запитує мама.







- Вона, – опускає Ведмедик голову.







- Гарненького помалу, – загадково говорить мама. – Я заночую у подруги.







Розлучення. Це Ведмедик може відразу з двома, а дружина – не може. А що вона? А нічого. Їй він теж не потрібний.







І знаєте що? Так добре, як зараз, він ніколи і не жив.







Як в дитячому саду, до Іри і Оли.

Для дбайливих мам та татусів

Опубліковано у Ми і діти. Додати до закладок постійне посилання.

Коментарі не дозволені.