Ми не недолюдки, ми діти


ми не недолюдки, ми діти

Пам’ятайте фільм Опудало? Коли я дивилася його в дитинстві, то ридала від жалості до головної героїні Фото : kinopoisk.ru

До сьогоднішнього дня була у Тани подруга – тиха дівчинка Свєта. І відразу не стало єдиної подруги, а стала біда. Свєта принесла в школу зошит з Таниними віршами і на зміні пустила її по партах. І сама Олена Королева – королева класу – голосно зачитала декілька рядків і підморгнула Свєті. Та почервоніла від задоволення – сама Королева звернула на неї увагу! – а Таня під загальний сміх вибігла їх класу і ось тепер ридає в туалеті, уткнувшись в холодний кахель.







- Чому вона це зробила? Чому? – дівчинка повертає до мене червоне, опухле від сліз лице. Я мовчу. Об жах – я згадую дещо зі свого шкільного дитинства.







Моя дочка була з усіма? Вона теж брала участь в цьому цькуванні? Ви, мабуть, помиляєтеся. Навіщо ти це зробила, Маша? – згадую я тремтячий мамин голос. Тоді, 10 років тому, у мене з батьками була довга розмова – про те, що таке порядність, дружба, повага. І лише одного слова, найважливішого, там так і не прозвучало. Це слово – сміливість. Будь сміливою, – повинна була сказати мені мама. – Не бійся бути не такою, як все.

Пам’ятайте фільм Опудало? Коли я дивилася його в дитинстві, то ридала від жалості до головної героїні. І при цьому абсолютно не провела паралелі між нею і товстенькою Мариною, яку ми усією нашою девчоночьей компанією доводили до сліз. Ніби ми не були недолюдками і садистами – просто звичайними дітьми, які бояться стати ізгоями, опудалами. Вибирають для цієї ролі іншого, труять його і, ховаючись в рятівний натовп, сподіваються, що узабезпечили себе.









У випускному класі, де я проходила інститутську практику, була дівчинка Аліна. Старомодні сукні, остання парта. Завжди одна. Пам’ятаю її твір: Найбільше в житті хочу, щоб у мене була Справжня Подруга. І як зачитує його тремтячим від жалості голосом моя колега, молоденька вчителька Наташа. Після цього твору вона починає опікати Аліну і навіть дружити з нею, забувши слова нашої викладачки по педагогіці: З дітьми не треба дружити, їх треба учити! Наташа дружить з Аліною по-справжньому, запрошує у гості, зве в кіно, довіряє свої секрети.







А потрібно помітити, що Наташа – предмет таємних зітхань усіх хлопченят в 11 Б. За це її не люблять дівчатка. І ось Аліна, скориставшись цим, переказує однокласницям секрети, що їй в пориві відвертості довіряла училка. Уперше тихий Алинин голосок звучить упевнено, уперше її з цікавістю слухають ті, з ким вона і не мріяла заговорити. А із залу їй: Давай усі подробиці. Аліна дає.







Наташу клас зустрічають бридкими питаннями про те, чому її кинув коханий, Наташа дивиться на Аліну і втрачає дар мови.







Кінець у цієї історії банальний – Наташа звільнилася, зоряна слава Аліни скоро померкнула, місце за партою поряд з нею як і раніше вільно.

Що мені сказати Тане? Що як Аліна не купила любов однокласників, так і ця підла Светка її не купить? Слабка розрада. Таня чекає відповіді на своє чому, а я повинна його знайти – я адже вчителька, ялинки-палиці.







З лекцій з психології спливло поняття Референтна група. Це люди, думка яких для людини найважливіша. Так от, для підлітка це майже завжди однокласники, причому сильні і популярні. Вони можуть не подобатися, дратувати – але бути своїм серед них хоче практично кожен. Заради цього вони – не говоритиму все, але багато – підуть на зраду, на відмову від себе, на бридкий вчинок. Більше того: за сумнівне задоволення побути своїм вони готові платити цілком реальними досягненнями. Дружбою, успіхами в навчанні, та хіба мало чим ще. Злитися з масою – це так приємно, це так легко! Хто сказав, що це дитяче бажання? Шануйте про психологію мас – багато світил порушували цю тему: знайти сильного і притулитися до нього, і передовірити йому ухвалення рішень, і черпати в нім – точніше, в зграї з сильним ватажком – свою упевненість. Ось, наприклад, фашизм.







Таня занадто розумна, щоб я годувала її казками про все буде добре. Я говорю їй про референтну групу, і вона серйозно слухає, киваючи. А я думаю про своє.

Згадайте себе – у будь-якому класі був дівчинка або хлопчик, який міг сказати усім іншим : А я не збігатиму з уроку! і залишитися за партою. І саме вони були лідерами, а інші – на подпевках. Коли краща дівчинка з нашої компанії несподівано подружилася з Мариною, ми тут же припинили жарти про барильце з мотором і визнали, що Маринка – просто полненькая, а так – нормальна дівчинка.







Ось тільки як пояснити дитині: прагнучи бути як все, ти хочеш бути ближче до лідера. Але щоб стати лідером, потрібно уміти бути собою. Хоча це ой як страшно і ой як важко, коли тобі 14 років. та і потім теж.







Хочете знати, що було з Таней далі? Вона не змінилася, тільки замкнулася ще більше. Закінчила школу і поступила в один з кращих столичних внз. Мені говорили, що вона блискуче вчиться і що нарешті її оцінили – мабуть, вона потрапила у своє коло.







А що зі Светкой – навіть і знати не хочу.

Для дбайливих мам та татусів

Опубліковано у Статті активних мам. Додати до закладок постійне посилання.

Коментарі не дозволені.