Першокласні труднощі або Адаптація до школи


Відбринів перший дзвінок, схована в шафу парадна форма. Починаються шкільні будні. Перші учбові тижні особливо складні для вчорашніх дошкільнят. Адже це тільки в пісні легко: Називали тебе дошколенком, а тепер першокласником звуть. На самій же справі знадобиться немало зусиль і часу, щоб дитина адаптувалася до школи і зрозуміла, що таке бути учнем, бути першокласником.

Як відмічає наш постійний собе-седник, академік РАО, директор Інституту вікової фізіології РАО, доктор біологічних наук, професор Мар’яна Михайлівна Безруких, прихід в школу – ця ко-ренное зміна усього устрою жиз-ни дитини. Це новий режим, нові вимоги, нові умови життя, нові стосунки і, конеч-но ж, принципово новий вид діяльності. Самостійно впоратися з проблемами цього непростого періоду дитині не під силу. І тут як ніколи йому знадобиться підтримка, допомога і розуміння батьків.

Що ж можна зробити, щоб процес шкільної адаптації пройшов м’яко і відносно безболез-ненно? Саме про це ми і попросили сьогодні розповісти Мар’яну Михайлівну.

Не квапте події!

Про труднощі адаптації до школи чули або чи-тали багато батьків. Але навіть і такі усі рав-но вважають, що цей процес триває днів десять, ну максимум два тижні.

А потім вирішують: дитина вже звикла, все гаразд, пора за справу. І починають пред’являти до нього цілком серйозні вимоги: щоб був дисциплінованим, уважним, щоб кра-сиво писав, щоб не втомлювався.

Передусім, хочеться підкреслити: адаптація не закінчується ні за два тижні, ні навіть через місяць.

Вона триває, як мінімум, два місяці, а то і увесь перший рік навчання. І упродовж усього цього часу батьки стикатимуться з найрізноманітнішими проблемами, кожна з яких вимагає своєчасного і дбайливого рішення.

Проблеми ці можна розділити на 2 групи:

функціональний стан і здоров’я дитини, фактично можливість фізично витримати шкільні навантаження; психологічна адаптація в новому колективі однолітків, взаємодія з учителем. Зупинимося детальніше на кожній.

Вистояти у бурю

Перші 3-4 шкільні тижні в дитячому организ-ме відбувається справжня фізіологічна буря. Організм шукає, як реагувати на изменив-шиеся навантаження. І практично усі його системи – серцево-судинна, ендокринна, дихальна, нервова – функціонують в екстремальному режимі.

Дитина здорова, спокійна, урівноважена може впоратися з цією бурею без особливих зусиль.

Правда, для цього шкільне навантаження має бути співвимірним віку:

* зайняття в першій половині дня;

* не більше 4 уроків в день;

* при складанні розкладу врахована динаміка ра-ботоспособности першокласника : на 1 уроці ре-бенок ще не прокинувся, на четвертому – вже втомився.

Але таких дітей зовсім небагато, у кращому разі, 30 %. Іншим же 70 % таке навантаження витримати дуже складно.

Часто хворіючі діти швидко виснажуються і стомлюються. І для них складений і перший урок, і другий. І третій. А на четвертому їх вже просто немає. А якщо, не дай Бог, на п’ято-шостому є ще який-небудь факультатив, насправді, обов’язковий для усіх, то дитина займатися просто не зможе.

Непосидьки. Це не обов’язково діти з синдромом дефіциту уваги. І якщо немає жорстких требова-ний, їх активність може залишатися в межах норми. Але висидіти 4 уроки такій дитині теж не під силу. Вже хоч би тому, що сидіти в непод-вижной позі впродовж 45(і навіть 40) хвилин підряд і напружено слухати – складне статичне навантаження. Спробуйте самі.

Повільні діти. Їм шалено складно, по-тому що вони повільно включаються в роботу. Через те, що не устигають за темпом роботи класу, вони знаходяться в постійній напрузі і в результаті перевтомлюються, по суті, нічого толком не зробивши.

Психологічні проблеми

Окрім фізичних навантажень, першокласник стал-кивается і з проблемами психологічної адапта-ции. Необхідно шукати спільну мову з новими, не-знайомими однолітками. Причому в школі, де го-раздо більше, ніж в дитячому саду, можливостей для спонтанних, не підконтрольних дорослим контак-тов між дітьми, процес цей може проходити досить складно і хворобливо.

Крім того, треба збудувати стосунки з учи-телем, пристосуватися до темпу його мови, до звуку, до гучності. І, звичайно, зрозуміти, які його требо-вания і очікування. Адже до дошкільнят і удома, і в дитячому саду вимоги застосовуються часом принципово інші.

Першокласник же доки ще не дуже добре розуміє, як поводитися в різних ситуаціях і нерідко виявляється через це в не-спритному, незатишному положенні. Це колосальне емоційне навантаження, впоратися з якою не-просто. І тому буквально в перші тижні ребе-нок приходить додому із скаргами на головний біль, втому. Може знизитися апетит, порушитися сон, часто без причин міняється настрій. Іноді навіть з’являються нав’язливі рухи. Усе це – неврозоподібні розлади, і вони свидетельству-ют про напруженість психологічної адаптації.

Важливо!

Процес адапта-ции многократ-но ускладнюється, якщо паралельно з общеобразова-тельной школою дитина починає вчитися і в музичній, відвідувати різноманітні кухлі і секції. Щоб уникнути перевантажень, варто починати зайняття в музи-кальной, спортив-ной, художествен-ной школі за рік до першого класу або вже відкласти усе це ще на рік.

Увага: потрібно допомогу!

Що ж можуть зробити батьки, щоб допомогти перво-класснику адаптуватися до нового життя? Чи не найважливіше – раціональний і жорсткий режим.

* Вставати і лягати в один і той же час. Ноч-ной сон повинен складати не менше 10 годин.

* Багатьом дітям в першому класі потрібний денний сон. Якщо дитина хоче після школи спати – дуже добре, нехай.

* Після школи обов’язково хоч би година погуляти. Ні в якому разі не можна відразу сідати за уро-ки. (В принципі, в першому класі їх задавати не повинні, але практика показує, що задають практично всюди).

* Після 18.00 – ніяких домашніх завдань. В цей час краще спокійно пограти, якщо є воз-можность – погуляти перед сном і вчасно лягти спати.

Обов’язково звертайте увагу на будь-яку жа-лобу – діти ніколи не скаржаться просто так.

Забудьте сакраментальне питання: Що ти сьогодні отримав? Ніколи не оцінюйте дитину по його успіхах в школі. Наші дослідження пока-зивают : 80 % усіх конфліктів, які виникають з початком навчання, – це конфлікти, пов’язані з незадовільними оцінками або поведени-ем. Тобто, виходить, практично будь-якого пер-воклашку щодня є за що відчитати, а ось за що похвалити – батьки часто не знаходять.

Адже при цьому, щоб у дитини не пропало бажання вчитися, потрібні дві складові: інтерес і успішність. Але учитель може заинтере-совать, а може не зацікавити дитину навчанням, а ось батько завжди може – і повинен! – знайти, за що підтримати і похвалити, поспівчувати, якщо не виходить.

І, нарешті, ще один, головна порада – не робити проблеми з виникаючих труднощів. Усі школь-ние труднощі переборні. Тільки батьки мають бути конструктивними у своїй допомозі: не лаяти, не корити, не соромити, а дійсно пропонувати реальні шляхи рішення.

Для дбайливих мам та татусів

Опубліковано у Дещо цікаве. Додати до закладок постійне посилання.

Коментарі не дозволені.