Працювати або не працювати


працювати або не працювати

Так, тяжко, коли люди не зовсім розуміють, що таке немовля

Працювати або не працювати – ось в чому питання. Під час вагітності і в перші тижні після пологів це питання не стояло зовсім. Я була упевнена, що 30 березня вийду на роботу. А коли після пологів мені подзвонив начальник і повідомила звістка про те, що офіс переїхав, і тепер робота знаходиться в семи хвилинах ходьби від мого будинку, я була і зовсім щаслива донезмоги.

Ще б! Я можу спокійно бігати додому годувати свою Ульку, а під час обіду гуляти з нею в Дитячому парку. І така ось окрилена побігла я, заздалегідь зцідивши покладені 80 грам молока, на роботу оформляти посібник, оскільки декретні гроші загадковим чином закінчилися на третій день після пологів, рівний покривши витрати на обмивання п’ят папою із співтоваришами і купівлю у друзів коляски.

Зустріли мене привітно, тут же почали з’ясовувати, чи треба робити на мене електронний пропуск, вирішили, що ще не коштує, бо дуже дорого, а доки незрозуміло, вийду я або ні на роботу(мені те в той момент все ще було абсолютно зрозуміле) і чи працюватиму в офісі або все ж вдасться перекласти мене на видалену роботу. Начальники дали рад: їсти гречку, підсмажуючи її на вершковому маслі, щоб був хороший гемоглобін, живитися тушкованою капустою, щоб було молоко, і не привчати дитину до рук і м’яких матрациків. Загалом, після милої бесіди і захоплених вигуків на фотографії моєї Ульки, я поставила сокровенне питання: як справляється з моєю роботою дівчинка, яку найняли на моє місце. І тут мене приголомшили тим, що проект, який я вела закрили. Подробиці я з’ясовувати не стала, чим же я займатимуся, коли вийду, теж. Але дорога додому здалася дуже довгою і важкою. Я ж іншого не умію. Ні, я, звичайно, навчуся писати про щось інше, але це вимагатиме багато більше часу і сил, а, означає, багато менше залишатиметься на малятко. А вона вимагає так багато уваги, і я хочу їй його приділяти! І тепер треба розібратися із стількома питаннями.

З одного боку, я хочу вийти на роботу, бо на півтора роки випасти з професії – це украй важко, я потім же назад ще півтора роки повертатимуся. До того ж посібник з догляду за дитиною хоч і збільшився в 2 рази і тепер цілих 13 з гаком тисяч, все одно воно не покриває навіть кредиту, який ми узяли, щоб возити ребятенка на новій безпечній машині. З іншого боку, знаючи свою схильність до гіпервідповідальності і підвищену нервову збудливість, я можу припустити, що вихід на роботу буде украй стресовою ситуацією, і запросто може пропасти молоко, а це в мої плани ніяк не вписується. Благо є ще півтора місяці, і можна сподіватися, що все саме як-небудь вирішиться. А так, єдиний варіант, який би влаштував усіх і уся : це видалена робота з максимум 2 днями в офісі в тиждень. Але це була б робота мрії, а мрії, як показує наша похмура реальність, вважають за краще мріями і залишатися.

Так само в мріях залишилося і те, що папа увечері поспішатиме до нас, щоб погратися, повозитися, купуватися. Тепер наш папа все частіше приходить пізно, все частіше після роботи йде попити пива з друзями. І навіть у вихідний вважав за краще відправитися грати у більярд з друзями, які не розуміли, чому він приїде один, а не зі мною.

Так, тяжко, коли люди не зовсім розуміють, що таке немовля. Найобразливіше в усьому цьому навіть не те, що він від нас від’їжджає. Нам, в принципі, і удвох з дочкою цілком непогано, не рахуючи того годинника, коли доводиться з бабусею позмінно гойдати її на руках, щоб угамувати плач. Але невже він не розуміє, що мені б теж хотілося кудись вибратися(півгодинні прогулянки до магазину або аптеки і назад не в рахунок)! Але я не можу. І навіть не тому, що мені соромно постійно просити маму залишитися з Уленькой. А просто тому, що в мені борються дві людини: один жадає піти погуляти, розвіятися і ні про що не думати, а інший нагадує, що я – мама, і хоч я і маю право на відпочинок і розваги, це друге я не дозволяє ні на секунди забути про дочку. А якщо врахувати, що дочка стала гірше спати і більше плакати із-за живота, то мені зовсім не до розваг. Але я-то мама, а він – він усього лише папа. Хоча може я і сама винна.

Потрібно б набратися духу і поговорити з бандерлогом, тільки де б узяти хоробрості.

Початок

Для дбайливих мам та татусів

Опубліковано у Прості сімейні поради. Додати до закладок постійне посилання.

Коментарі не дозволені.